І знову 24 лютого.

24 лютого. Дата, яка закарбувалась у свідомості нашого покоління тепер надовго. Дата, яку ми тепер будемо передавати нашим нащадкам. Дата, яка тепер надовго (не думаю, що все ж таки ‘назавжди’, але… ) буде лежати тавром на багатомільйонному народі-злочинці та ще на ‘декому’ кому ми також мали необережність довіряти. Як мінімум з нашої сторони… Але ‘найцікавіше’, що вони так цього і не зрозуміють. Ніколи. Але ‘пофіг’!

Пам’ятаю, як свого часу ми (і я особисто) відверто переживали за них, коли вони вбивали своїх хлопців з підводного човна ‘Курськ’. Коли вони у ‘Норд-Ості’ ‘вигрібали’ за свої злочини і проводили свою ‘рукожопську’ операцію.

Але тепер все. Годі. Підозрюю, що фраза нашого військового зі Зміїного, тепер стане дивізом і ‘принципом життя’ багатьох. І не лише українців, що підтвердили вчора прибалти у ОБСЄ…

P.s. Підбитий крейсер “Москва” (колаж на основі поштової марки авторства Бориса Гроха - Олена Сошкіна/LIGA.net)